Постанова КЦС ВП від 07.11.2018 року

Друк

Пошук

338

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Державний герб України

Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

місто Київ

справа № 1109/9721/12

провадження № 61-29139св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 червня 2017 року у складі судді Панфілової А. В. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Черненко В. В., Суровицької Л. В., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»

(далі - ПАТ «Родовід Банк», банк) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 538 404, 50 грн за кредитним договором від 19 листопада 2007 року №Ск-156-000018/11-2007.

Вимоги позову обґрунтовувались тим, що 19 листопада 2007 року між сторонами укладено кредитний договір №Ск-156-000018/11-2007, відповідно до умов якого ОСОБА_3 надано споживчий кредит у розмірі 14 836, 24 грн строком до 19 листопада 2009 року зі сплатою 7 % річних, позичальник зобов'язався повністю погасити споживчий кредит та сплатити проценти за користування грошовими коштами та плату за обслуговування споживчого кредиту в строки та на умовах кредитного договору. З лютого 2008 року відповідач несвоєчасно сплачував обов'язкові платежі, у зв'язку із чим станом на 05 жовтня 2012 року у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 538 404, 50 грн, з яких 13 626,56 грн - прострочений кредит, 1 791, 00 грн - прострочені проценти за кредит,

8 018, 28 грн - прострочена плата за управління кредитом,

506 339, 40 грн - пеня, 6 016, 97 грн - інфляційні втрати, 2 612, 29 - 3 % річних.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю у зв'язку із пропуском позовної давності.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідач не здійснював погашення заборгованості з 11 лютого 2008 року, термін дії платіжної картки встановлено до 30 жовтня 2009 року, а з вимогами про стягнення заборгованості позивач звернувся тільки 05 жовтня 2012 року, тобто з пропуском позовної давності.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» відхилено. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові

від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, згідно з правилами користування платіжною карткою строк її дії установлено до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, зазначеного на картці. Відповідач припинив погашати заборгованість з 11 лютого 2008 року, дія картки закінчилась 30 вересня 2009 року, а з позовом позивач звернувся тільки 05 жовтня 2012 року, тобто з пропуском позовної давності.

У грудні 2017 року банк звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги банк посилається на те, що сторони встановили строк дії кредитного договору до 19 листопада 2009 року, а тому суди помилково вважали строком виконання основного зобов'язання строк дії картки. На переконання заявника, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, а не з моменту закінчення строку дії картки

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19 листопада 2007 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №Ск-156-000018/11-2007.

Відповідно до підпункту 1.1.5 кредитного договору позивач надав ОСОБА_3 споживчий кредит у розмірі 14 836, 24 грн строком до 19 листопада 2009 року зі сплатою 7 % річних, позичальник зобов'язався повністю погасити споживчий кредит та сплатити проценти за користування грошовими коштами й плату за обслуговування споживчого кредиту в строки та на умовах кредитного договору.

Кредит виданий відповідачу шляхом перерахування грошових коштів у сумі 13 600, 00 грн на картковий рахунок держателя та у сумі 1 236, 24 грн на рахунок банку в якості плати за перевірку документів, яку сплачує держатель в день отримання споживчого кредиту.

Норми права, що регулюють спірні правовідносини

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України(параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

За приписами частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

У частині другій статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що банк умови кредитного договору виконав, надав кредит позичальнику, який свої обов'язки з повернення боргу не виконав.

Щодо строку кредитування

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов'язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зобов'язання.

Апеляційний суд в частині визначення строку кредитування помилково послався на постанову Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14 та вважав, що строк кредитування сплинув із закінченням строку дії картки, адже правовий висновок, викладений у зазначеній постанові, ґрунтувався на тому, що строк дії кредитного договору відповідав строку дії картки та не встановлювався окремими умовами договору.

У справі, що переглядається, сторони договірних правовідносин певним чином визначили строк дії договору (строк кредитування) - до 19 листопада 2009 року (підпункт 1.1.5 кредитного договору). Тобто строк дії договору у спірних правовідносинах не збігався зі строком дії банківської картки, емітованої для обслуговування кредиту.

Щодо застосування позовної давності

Обраховуючи строк позовної давності, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач припинив здійснювати погашення заборгованості з 11 лютого 2008 року, термін дії виданої платіжної картки - до 30 вересня 2009 року, а з вимогами про стягнення заборгованості позивач звернувся тільки 05 жовтня 2012 року, тобто з пропуском позовної давності.

Враховуючи, що строк виконання основного зобов'язання сторонами визначено до 19 листопада 2009 року, то наведені висновки судів є помилковими, з ними неможливо погодитися, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам та характеру правовідносин.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А тому, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і

від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) не встановила підстав відступити від наведених висновків.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до останнього дня кожного місяця впродовж строку кредитування (пункт 4.1.25 кредитного договору), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. З врахуванням наведеного, встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

За наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Зазначене унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку дії картки, як це встановив суд апеляційної інстанції.

Позивач звернувся до суду з позовом 05 жовтня 2012 року, тобто, до спливу позовної давності щодо останнього та передостаннього щомісячних платежів (31 жовтня 2009 року та 19 листопада 2009 року) на суму 2 401, 96 грн. Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про сплив позовної давності за вимогами позивача про стягнення заборгованості у межах цього строку є помилковим.

Обставина, встановлена апеляційним судом про те, що на виконання заочного рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, ухваленого у цій справі, скасованого за заявою відповідача, було відраховано із його доходу в примусовому порядку за час перебування на службі в зоні АТО суми коштів у розмірі 22 599, 08 грн, на обґрунтованість позовних вимог не впливає. В разі встановлення підстав для відмови у позові наведене має оцінюватися судом шляхом вирішення питання про поворот виконання рішення, оскільки за правилами частини першої статті 1212 ЦК України особа зобов'язана повернути майно, зокрема коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правилами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин першої та третьої статті 412 ЦК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, ухвалили рішення, яке не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України 2004 року, то Верховний Суд дійшов до висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалення нового рішення про часткове задоволення вимог позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 2 401, 96 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 листопада 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 401, 96 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик